Галина Бущак

ТРУДОГОЛІК В КОЛЕКТИВІ: ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ

 

Швидкозмінний світ диктує свої умови, в єдиноборстві з ним перемагають, як правило, цілеспрямовані люди, що прагнуть добитись успіху в житті, і будь-якою ціною зробити успішну кар’єру. Часто та ціна є непомірно високою, людина платить своїм душевним спокоєм і рівновагою, вона стає трудоголіком.

В неофіційному словнику «Вікіпедії» «трудоголізм» трактується тільки в аддиктивному аспекті, як залежність. На побутовому рівні трудоголіком (працеголіком) називають людину, яка цілком себе посвячує роботі.

Спробуємо розглянути трудоголізм в контексті розвитку професійно важливих та особистісних рис.

Психологи стверджують, що трудоголізм – це погано. Деякі автори пов’язують трудоголізм з окремим видом психастенії – хворобливий розлад психіки, що характеризується нерішучістю, боязливістю, схильністю до нав’язливих ідей. Але серед тих, хто не схильний розглядати цей феномен як психічне відхилення, поширена думка, що трудоголік – результативний і бажаний співробітник, найбільш успішна і щаслива людина.

Представники бізнес структур, які працюють з персоналом, вважають, що трудоголік в компанії – це добре. Трудоголіки – це фактично люди, які роблять більше за інших, одночасно продуктивні в різних сферах діяльності, добре справляються з авральними моментами в роботі.

І для самої людини схильність до трудоголізму швидше корисна, тому що вона отримує задоволення від роботи, -  в цьому переконують спеціалісти по управлінню персоналом. Якщо забрати в цих людей роботу, то вони втрачають це задоволення, дуже часто воно буває єдиним. Щодо перевтоми, то це не проблема: якщо людина свідома і гармонійна, вона сама турбується про себе і слідкує за тим, щоби не втрачати працездатності. Відпочинок заради хорошої форми в роботі. Деякі серйозні фірми слідкують за тим, щоб їхні працівники щороку йшли у відпустку, навчають своїх співробітників правильно відпочивати.

«Ми прагнемо до того, щоби кожний співробітник був трудоголіком» - так стверджують провідні спеціалісти в сфері HR - менеджменті. Є навіть закономірності: 20% працівників роблять більше 80% всієї роботи.

Проте, якщо людина не засиджується до півночі , але справляється зі своїми обовязками, ЦЕ НОРМАЛЬНО. Однак компанія прогресує власне за рахунок енергії тих, хто робить щось неординарне, більше, ніж інші.  І такий трудоголізм в бізнесі заохочується.

Розглянемо трудоголізм в контексті психотерапевтичної практики.

Для людини молодої, 25-30 років, трудоголізм – це непогано, оскільки захопленість роботою і прагнення присвятити їй багато часу і сил свідчать про цілеспрямованість і здорові амбіції. Але якщо людина і в 43-45 років залишається трудоголіком – це швидше є свідченням проблем в її житті. Трудоголізм  - це один з видів психологічної залежності, як, наприклад, алкоголізм чи надмірне харчування. Трудоголік, коли занурюється в роботу, втрачає звязок з оточуючим небажаним для нього світом. У трудоголіків не складається сімейне життя – або така людина одинока, або у сімї у неї проблеми. Трудоголіки «зі стажем» - найчастіше це люди з дефіцитом самореалізації: коло інтересів обмежене, оскільки ні на що окрім роботи не вистачає часу і сил. Трудоголіки часто вважають зайвим і недоречним дбати про себе, про своє здоровя, і ще про щось крім роботи. Захоплень у них, як правило, не має, і спортом вони займаються тільки в крайньому випадку, якщо це допомагає підтримати сили для улюбленої роботи.

Трудоголіками стають люди різних типів особистості. Якщо людина відноситься до гіпертимного типу особистості, тобто виділяється надлишком енергії, нудьгує при спокійному розміреному темпі життя, соціально активна – то праця для неї може бути те русло, куди він спрямовує свою енергію. Є люди для яких праця дійсно є змістом життя – якщо таку людину відірвати від її улюбленої справи, у неї може початись депресія, вона може захворіти, оскільки лише звичний напружений ритм дає їй відчуття стабільності і є джерелом життєвої енергії. Проте повноцінне, плідне життя такого трудоголіка не тільки яскраве, але й порівняно коротке: на довгий творчий шлях при значних навантаженнях у нього просто не вистачить життєвих сил. Адже ресурси людського організму рано чи пізно вичерпуються при постійно високій напрузі.

         В такому випадку компанія котра зацікавлена в тому, щоби хороші працівники працювали в ній довго і продуктивно, не повинна заохочувати трудоголізм, оскільки це веде до виснаження і професійного вигорання. Грамотний керівник не тільки знайде, що доручити підлеглому-трудоголіку і чим його завантажити, але й спланує його відпочинок, щоби підтримати ресурси такого працівника.

Існує ще одна форма прояву трудоголізму – це трудоголік –начальник. Це певна проблема для підлеглих, оскільки він:

1) намагається заставити всіх жити і працювати в своєму ритмі.

2) такий керівник дуже часто не може відмовитись ні від одного проекту, хоче у всьому брати участь, всім керувати і контролювати. Це дуже великий ризик для компанії, оскільки він замикає на собі все процеси і контакти або бере на себе керівництво всіма можливими проектами. Якщо він з певних причин випадає з процесу (захворіє, щось трапляється в сімї і т.п.)  все  зупиняється.

3) такий керівник не може предметно і постійно займатись всім, і тоді виходить рваний ритм – сьогодні він займається одним, а інше простоює, завтра чекає перше, а вся увагу другому, а післязавтра – взагалі третє на порядку денному.

         Групи, які складають тільки з трудоголіків, підходять для вирішення якоїсь термінової, кінцевої задачі – як проектна команда.

         Якщо запитати трудоголіка, чи щаслива він людина, відповідь переважно позитивна, але від глибинного відчуття щастя переживання його далекі. Переважно трудоголік подібний на людину, що втікає в роботу від «зграї собак» -  від клубка особистих проблем. З.Фрейд би назвав це сублімацією особистих проблем. Однак «лікувати» чи «не лікувати» трудоголізм - особиста справа самої людини Оскільки йде мова про соціальну дезадаптацію, помічною може бути психотерапія. Але звертання до психотерапевта повинно бути добровільним і усвідомленим кроком, що продиктовано тільки особистою волею людини. Якщо трудоголік все ж таки відважиться звернутись за допомогою, в першу чергу аналізується причина, за якої людина так сильно захопилася роботою. Бувають «трудоголіки-вимушені» - наприклад, людина тривалий час повинна утримувати непрацездатних рідних. Є особистості, що прагнуть до певного рівня життя, і для них більше працювати, більше заробляти і досягти певної планки – синоніми.         Якщо до трудоголізму підштовхують психологічні проблеми поза роботою, потрібно в першу чергу вирішувати їх. Якщо людина в житті просто нічого не бачить і не знає, крім роботи, можна поспостерігати за нею, виявити що могло б її зацікавити.

Сучасний погляд на трудоголіків старого або традиційного типу: такі трудоголіки є шкідливим явищем для компанії. Шкідливість їх полягає в тому, що вони:

не вміють організувати свій робочий час;

не вміють працювати в команді і розподіляти навантаження;

просто повільно працюють, тому що вони в житті більше нічим не захоплюються (вони деградують як особистості);

не можуть працювати в стандартному ритмі – довго розкачуються і в останній момент видають результат.

В період нової економіки або економіки знань трудоголізм набирає нових форм, в яких він є бажаним явищем для компанії. Коли людина працює з інформацією, з аналітикою, знаннями, вміннями, коли потрібно створити щось нове, чого не має ще на ринку, коли формується під цей продукт або сервіс новий ринок – приходять трудоголіки нової формації. Це є і будуть люди, котрі не сидять на місці і наполегливо працюють, а ті які постійно включені в креативний процес. Такий трудоголік все що бачить і чує, приміряє, співставляє зі своєю роботою.

Стара економіка буде відмирати, тому що потребує постійних погоничів. А в новій економіці добрим є те, що існує прошарок креативних людей, котрі створюють такі умови, коли підганяти не треба.

         В компанії трудоголіків нової формації може бути декілька. Це головні ідеологи і креатори, які постійно спілкуються не тільки із зовнішнім світом, але й між собою обмінюються ідеями. А підтримувати їх повинна добре відпрацьована управлінська бізнес-структура, завдяки якій ідеї будуть втілюватися в життя.

         Щоб перемогти в собі традиційного трудоголіка, спеціалісти пропонують декілька стандартних порад, головна ідея яких – знайти інтереси і заняття поза роботою:

1)                виділіть у своєму графіку час, який ви будете проводити в сімї і з друзями;

2)                коли їдете у відрядження, постійно підтримуйте зв’язок зі сім’єю;

3)                вчіться делегувати повноваження і відмовлятися хоча б від частини нових проектів і доручень;

4)                навчіться проводити час без роботи: спочатку спробуйте не працювати у вихідні, пізніше візьміть більш тривалу відпустку;

5)                приділяйте більше уваги своїй фізичній формі;

6)                знайдіть собі хобі;

7)                відмовтесь від перфекціонізму;

8)                декілька годин на добу треба присвячувати сну (явно більше ніж дві години):

9)                 якщо ці поради вам не підходять, то порадьтеся з психотерапевтом.

З бізнес структурами все більш-менш зрозуміло, а як справи з трудоголіками на освітянській ниві?

??В освіті є певний ритм робочого навантаження, але і є свої авральні, стресові моменти. Їх протягом навчального року є доволі багато, що створює надмірні психофізичні навантаженні. Можна вважати, що освітянин, який успішно справляється з більшістю завдань, повинен бути  трудоголіком.

Часто доводиться спостерігати таку картину  виконання робочого навантаження науково-педагогічними працівниками: це інтенсивна робота після п’ятої-шостої години вечора, вихід на роботу у вихідні дні, під час відпустки. Чим зумовлена така картина? Припустимо, що причин є декілька, на які варто звернути увагу:

 1. Це відсутність можливості працювати над науковою продукцією в робочий час і при цьому виконувати текучі завдання, проводити заняття, займатись організаційно-методичною роботою.

2. Невідповідність запланованого річного, місячного навантаження науково-педагогічного працівника сумарній тривалості робочого часу.

3. Низька продуктивність праці педагогічних кадрів та невміння ефективно використовувати свій робочий час.

Відповідно до цього можна здійснити відповідні кроки щодо покращення організації робочого часу науково-педагогічного працівника.

Слід зазначити, що освітянська нива не виняток щодо формування професійних деструкцій і криз професійного становлення. Професійний розвиток – це одночасно і набуття, і втрати (удосконалення і деструкція).

Професійна деструкція – багаторічне виконання однієї і тієї ж професійної діяльності, що призводить до появи професійної втоми, збіднення репертуару способів виконання діяльності, втрати професійних вмінь і навиків, зменшення працездатності.

Назвемо лише окремі тенденції розвитку професійних деструкцій, котрі виділив Е.Д.Зеєр (Зеєр, 1997, С.133-136):

1)                низька професійна мобільність, невміння пристосуватись до нових умов праці;

2)                згортання професійних даних, що були сформовані раніше, послаблення професійного мислення;

3)                поява деформацій особистості (емоційне виснаження, а також деформована професійна позиція: «ніхто не знає так як!», «що тих студентів/учнів  вчити, якщо вони нічого не хочуть знати?»

Для підтримки відповідного іміджу педагог повинен мати внутрішні ресурси і добре усвідомлювати свої реальні можливості.

На основі цього можна стверджувати, що успішна педагогічна і наукова діяльність спонукає до серйозної праці як над професійними якостями, так і над особистісними.

Оскільки в освіті працює багато жінок, то варто звернути увагу на результати досліджень в сфері карєрних орієнтацій. У жінок виявлені значимі позитивні кореляції щодо впливу на ріст емоційного вигорання таких кар’єрних орієнтацій, як стабільність та інтеграція стилів життя. Оскільки неможливо задовільнити потребу в стабільності і оптимальному співвідношенні карєри, особистого життя і саморозвитку, то це призводить до росту внутрішньої напруги. Якщо людина прагне зробити карєру, то жодної стабільності і гармонії в особистому житті не буде. За значні успіхи на роботі, дуже часто треба платити високу ціну – нестабільністю або негараздами в особистому житті. Отже, формування трудоголізму це є згода постійно платити цю високу ціну.

Є ще і другий бік медалі: відсутність можливості реалізації більшості кар’єрних прагнень призводить до підвищення рівня емоційного вигорання, оскільки будь-яка фрустрація потреби спричиняє підвищення рівня внутрішньої напруги. Тобто успіхи в роботі, можливість зробити кар’єру – це можливість задовільнити свої амбіції, прагнення в самоствердженні. І це також може бути тим грунтом, на якому добре розвивається трудоголізм.

В цій статті була спроба показати, що задоволення від роботи та трудоголізм – це тандем, який породжує хронічну небезпеку  жити на роботі, з роботою і не уявляти собі життя поза роботою з наслідками для особистісного розвитку.