ДО ПИТАННЯ ВІКОВОЇ НЕОСУДНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Палюх Л.

Відповідно до ст.22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, які вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за окремі злочини, визначені у ч.2 ст.22 КК України. Відповідно до ч.1 ст. 18 КК України вік, як і осудність є ознаками суб`єкта злочину.

Фахівці відзначають, що процес формування психіки в так званому перехідному віці відрізняється значними особливостями і нерідко відбувається з відхиленнями від загальної закономірності, коли особа, яка формально досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не досягає необхідного ступеня інтелектуального і морального розвитку. При цьому відмінності у ступені соціальної зрілості підлітків, як вказують науковці, можуть бути обумовлені індивідуальними особливостями (в межах норми)  біологічного розвитку організму, наявністю соматичної і психічної патології, соціальними факторами [1, с.27].  З цього приводу в п. 5 Декларації про права дитини вказано про те, що дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з погляду на її особливий стан.

Отже, важливо передбачити в законодавстві України заходи реагування на суспільно небезпечні діяння, вчинені такими неповнолітніми, оскільки, як видається, вони потребують особливого підходу.

Т.О. Гончар пропонує передбачити у чинному Кримінально-виконавчому кодексі України спеціальні виховні колонії (установи) для обмежено осудних неповнолітніх з обов’язковою наявністю у ній педагогів-реабілітологів, спеціалістів у галузі юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії та інших необхідних фахівців [2, с.5, 16].

Ще раніше окремими вітчизняними науковцями висловлювалися пропозиції, щоб центри медико-соціальної реабілітації, що створені і діють відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», розглядались як альтернатива школам соціальної реабілітації, куди б направлялися малолітні правопорушники, які потребують застосування особливих медико-педагогічних заходів, з відставанням у психічному розвитку [2, с.9; 3, с.14].

У п.29.1 Пекінських правил вказано про те, що слід прикладати зусилля для використання проміжних форм роботи, таких як виправні установи з послабленим режимом, виховні будинки, центри денної підготовки та інші аналогічні їм відповідні форми, які можуть сприяти належній реінтеграції неповнолітніх в життя суспільства. Видається, що слід передбачити для розглядуваної категорії неповнолітніх як закриті установи, що займалися б їх психолого-педагогічною реабілітацією, так і можливість неповнолітньому отримувати необхідну допомогу психологів і педагогів, не пов’язану з поміщенням особи в установу закритого типу.

 

Література

1.          Шишков С. Правомерен ли вопрос экспертам о соответствии несовершеннолетнего обвиняемого своему календарному возрасту? // Законность. – 1999. - №9. – С.27-30.

2.          Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України. Автореф. дис… канд.. юрид. наук. – Одеса, 2005. – 20 с.

3.          Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми). Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 18 с.